Панорама

18 ЛИСТОПАДА 1932 Р. ВИЙШЛА ПОСТАНОВА ЦК КП(Б)У «ПРО ЗАХОДИ ЩОДО ПОСИЛЕННЯ ХЛІБОЗАГОТІВЕЛЬ», ЗГІДНО З ЯКОЮ ЗА НЕВИКОНАННЯ ПЛАНІВ ХЛІБОЗАГОТІВЕЛЬ СІЛЬСЬКІ ГОСПОДАРСТВА КАРАЛИСЯ НАТУРАЛЬНИМИ ШТРАФАМИ, ТОБТО КОНФІСКАЦІЄЮ 15-МІСЯЧНОЇ НОРМИ М’ЯСА. ТАКОЖ БУЛА ПОСТАНОВА ПОЛІТБЮРО ЦК КП(Б)У «ПРО ЛІКВІДАЦІЮ КОНТРРЕВОЛЮЦІЙНИХ ГНІЗД І РОЗГРОМ КУРКУЛЬСЬКИХ ГРУП». ВІДТОДІ НАБУВ СТАТУСУ ОФІЦІЙНОЇ РЕПРЕСІЇ РЕЖИМ «ЧОРНИХ ДОЩОК». ПРАВИЛО «ЧОРНИХ ДОЩОК» ІСНУВАЛО ВИНЯТКОВО НА ЗЕМЛЯХ, ЗАСЕЛЕНИХ УКРАЇНЦЯМИ (УКРАЇНА, ПОВОЛЖЯ, КУБАНЬ, СІРИЙ КЛИН, ДОНЩИНА). BТРАПИТИ НА ЧОРНУ ДОШКУ ОЗНАЧАЛО: ПРИПИНЕННЯ ТОРГІВЛІ ТА ПОСТАЧАННЯ КРАМОМ, СТЯГНЕННЯ ВИДАНИХ КРЕДИТІВ, ЧИСТКА ОРГАНІВ ВЛАДИ.

Одним із найжахливіших заходів в історії репресивної політики ВКП(б) проти селянства (і українського селянства в першу чергу) стало запровадження так званого режиму «чорних дощок» стосовно колгоспів, сіл, районів і навіть окремих осіб.

Термін «чорна дошка», пише в дослідженні на сайті «Історична правда» доктор історичних наук, начальник відділу Українського інституту національної пам’яті, провідний науковий співробітник Інституту історії України НАНУ Георгій Папакін, має довгу історію. Є свідчення, що з 1920 року українські села та навіть цілі волості, які не виконували продрозкладки, чинили опір продзагонам, оголошувалися «чорнопрапорними». Туди направлялися каральні загони, звідти брали заручників і не завозили промислові товари. Відновлення «чорних списків», «чорних дощок» надалі було пов’язане із заготівельною кампанією 1928-1929 років, наступною колективізацією та розкуркуленням, коли села, що не виконували відповідних завдань, оголошувалися «отстающими», а передовиків заносили на «червону дошку».

 

ОСІННЯ АКТИВІЗАЦІЯ РЕПРЕСІЙ

За період Голодомору 1932-1933 років термін «занесення на чорну дошку» отримав друге дихання та інший зміст: процедуру занесення на «чорну дошку» офіційно визнали як репресивний захід. Його вже пов’язували не стільки з невиконанням показників заготівлі хліба, як з особливими репресіями щодо сіл і регіонів, які до того ж чинили активний чи пасивний спротив політиці партії.

Певні відомості дають підстави стверджувати, що такі репресії, як і сам термін, почали вживатися навесні 1932 чи навіть восени 1931 року. Узагальнення відомостей про «чорні дошки» дає можливість стверджувати, що до літа 1932 р. цей вид репресій використовувався спорадично; улітку набув певного поширення, а з жовтня – досить широкого застосування, яке оминуло, здається, лише Вінницьку та Харківську області з числа тодішніх адміністративних одиниць УСРР. Принаймні, документів щодо таких репресій до осені поки не знайдено.

Пояснюється факт «осінньої» активізації репресивних заходів тим, що фактично тільки з листопада, за зізнанням генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора, «розпочали підіймати партійну організацію на хлібозаготовки». Нормальною мовою це означало, що восени 1932 р., коли врожай був весь зібраний, а інших джерел харчування вже не було, настав час зробити життя народу нестерпним, кинути всі сили компартійного апарату від верхнього ешелону до низових партосередків на боротьбу із селянством.

Саме в цей період вище партійно-радянське керівництво вирішило підтримати таку місцеву «ініціативу», яка повністю вписувалася в стратегію ескалації боротьби та фізичного нищення українського селянства. Ініціатором його всеукраїнського застосування як заходу створення неможливих умов для проживання в певній місцевості стало Політбюро ЦК КП(б)У.

Зміст репресивних дій був таким: негайно припинити всю торгівлю (як державну, так і кооперативну), постачання будь-яким крамом, а наявний вивезти; припинити також колгоспну торгівлю; припинити кредитування в будь-якій формі й дотерміново стягнути раніше видані кредити та інші фінансові зобов’язання; провести ретельну «чистку» складу колгоспів і низових органів влади від «контрреволюційних елементів».

Офіційним державним актом, що запровадив такий режим, стала постанова РНК УСРР «Про боротьбу з куркульським впливом у колгоспах» від 20.11.1932 та інструкцією до неї. Зокрема інструкція передбачала: «щоб подолати куркульський опір хлібозаготівлям, встановити занесення на «чорну дошку» колгоспів, що злісно саботують здачу (продаж) хліба за державним планом».

 

МАЛО ЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНЕ МИНУЛЕ СЕЛА

Правом занесення колгоспів на «чорну дошку» наділялися облвиконкоми. Під час складання списків для занесення на «чорну дошку» до уваги бралися не тільки відсотки виконання плану хлібозаготівель, але й політичне минуле села, починаючи з 1919 року: наявність серед його уродженців активних діячів УНР і повстанського руху, участь селян у «куркульських повстаннях» 1920–1921 років, негативне ставлення до колективізації та розкуркулення тощо.

Політично-пропагандистська складова репресивної кампанії вимагала, щоб обраний для занесення об’єкт виглядав вагомим, знаним у регіоні. Центральна українська влада охоче підтримувала такі місцеві ініціативи, спрямовані на подальше розкручування маховика репресій. Тому 6 грудня 1932 р. була схвалена спільна постанова ЦК КП(б)У і РНК УСРР «Про занесення на «чорну дошку» сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі».

Згадана постанова суперечила попередній (від 18 листопада), адже об’єктом занесення на «чорну дошку» став не колгосп як одиниця «соціалістичного» господарювання і навіть не сільрада як адміністративна-господарська одиниця, а село, тобто певна місцевість з усіма її мешканцями-колгоспниками, одноосібниками, кустарями, робітниками, учителями. Це зайвий раз підкреслювало, що метою більшовицької політики все ж таки було не виконання плану хлібозаготівель (це використовувалося лише як привід), а нищення селянства і всіх, хто жив у селі.

 

ВЗЯТИ СЕЛЯН У «ШТОС»…

На кінець листопада-грудень 1932 року припав пік «чорнодощечних» заходів. Тоді на «чорну дошку» було занесено більше 80% усіх населених пунктів, колгоспів, сільрад, районів, щодо яких відомо застосування таких репресій. У листі ЦК КП(б)У до ЦК ВКП(б) 8 грудня називалася цифра в 400 колгоспів, щодо яких вжили цей репресивний захід, але очевидно, що це не остаточна цифра, адже тільки Дніпропетровська область на початок грудня 1932 р. давала більше половини загальної чисельності.

Точні підрахунки нині провести неможливо, адже неможливо з’ясувати, скільки таких колгоспів було в кожному районі, сільраді, окремому селі. Доведений до широкого загалу перелік репресивних заходів, пов’язаних із перебуванням на «чорній дошці», постійно доповнювався.

Є свідчення, що Держбанк УСРР теж доклав до цього руку: наказ керівника Тростянецької філії зафіксував, крім дотермінового стягнення з селян усіх видів позики, закриття всіх рахунків колгоспів. Для здійснення таких стягнень із репресованих колгоспів с. Боромля туди відбув особисто керівник банківської філії. Але навіть таке широке застосування репресивних заходів не задовольняло вище партійне керівництво. Про це зокрема йшлося на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У 20 грудня 1932 року у виступі С. Косіора за матеріалами його поїздки на Дніпропетровщину.

За свідченням щоденника Л. Кагановича, той заявив: «Чорні дошки» не доводять до кінця. Тому результатів від них майже немає. Де заборонено торгувати – торгують активно. Грошові штрафи збираються всього 25-30% від призначеної суми. Організаторів саботажу більшою мірою ще не виявили».

Сам Л. Каганович, виступаючи пізніше на бюро Одеського обкому компартії, закликав до посилення тиску на селян, використовуючи картярський термін: «Треба село взяти в такий «штос», щоби самі селяни розрили ями».

Згаданий «штос» створювався під пильним компартійним контролем. За станом справ у занесених на «чорну дошку» населених пунктах і колгоспах постійно слідкували.

Необхідним є порівняння переліку населених пунктів, занесених на «чорну дошку», із реєстром найбільше постраждалих від Голодомору сіл України. На жаль, нині немає матеріалів для проведення такого комплексного і всеохоплюючого аналізу. Репресіям, пов’язаним із режимом «чорних дощок», були піддані мешканці практично половини районів і міськрад тодішньої Української СРР за винятком Дніпропетровської області, де такий режим панував на території всіх адміністративних одиниць області. Певні ознаки свідчать, що і вся Україна фактично була занесена на «чорну дошку» або переживала м’який її варіант – «товарну блокаду».

 

У СЕЛА НЕ ЗАВОЗИЛИ ПРОДТОВАРІВ

Сумнозвісна постанова ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 14 грудня 1932 р. про хлібозаготівлі в Україні, на Північному Кавказі та в Західній області в останньому пункті містить дозвіл на завезення товарів до українського села «на відміну старого рішення» з наданням права особисто С. Косіору і В. Чубарю призупиняти постачання ними «найбільш відсталих районів».

Під «старим рішенням» малася на увазі постанова ЦК ВКП(б) і РНК ССРР від 8 листопада 1932 р. про призупинення відвантаження товарів для села всіх областей України доти, доки «колхозы и индивидуальные крестьяне не начнут честно и добросовестно выполнять свой долг перед рабочим классом и Красной армией в деле хлебозаготовок и не будет таким образом организовано партийными и советскими организациями Украины действительного перелома в хлебозаготовках».

Це означало повну «товарну блокаду» всього українського села, унаслідок чого там неможливо було придбати цвяхів, інструментів, солі, гасу. До речі, і не тільки села: союзний план постачання міст України «промкрамом» у третьому кварталі 1932 р. практично не виконувався, як свідчить лист наркома постачання УСРР від 25 грудня 1932 р. до союзного наркома А. Мікояна. Таким чином, повсюдне запровадження репресивного режиму «чорних дощок» в Україні 1932–1933 років було дієвим знаряддям центральної влади у боротьбі з українським селянством. Боротьба йшла не на життя, а на смерть, і занесення певного села, району на «чорну дошку» означало наближення такої смерті впритул.

 

СПИСОК СІЛ (СІЛЬРАД) І КОЛГОСПІВ, ЗАНЕСЕНИХ НА «ЧОРНУ ДОШКУ»

В 1932-1933 РОКАХ (ЗА ТОГОЧАСНИМ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИМ ПОДІЛОМ):

Бахмацький район: с. Батурин, м. Бахмач. Борзнянський район: м. Борзна, села Головеньки, Шаповалівка, Ядути.

Будський район: с. Чернацьке (к-п «Червоний жовтень»).

Буринський район: Головинська с/р, Миколаївська с/р, Михайлівська с/р, м. Буринь (колгоспи «Більшовицький», «Червоний прапор»), с. Дяківка (к-п «Наша праця»), с. Карпилівка (к-п «12-річчя Жовтня»), с. Клепали (к-п «Червона Україна»), с. Миколаївка, с. Михайлівка, с. Попова Слобода (артілі «Молотова», «Шевченка», «Українець», «Дніпрова хвиля», «Петровського», «Сталіна», «Перше травня», «Червоний Донбас»), с. Успенка (к-п ім. Леніна), с. Червона Слобода (сільгоспартіль «8-ме Березня»).

Великописарівський район: с. Стара Рябина. Дмитрівський район: села Григорівка, Перемога, Терещиха.

Добрянський район: селище Добрянка. Ічнянський район: м. Ічня.

Козелецький район: м. Козелець.

Конотопський район: села Бочечки, Козацьке, Малий Самбір, Хижки.

Коропський район: м. Короп (к-п ім. Сталіна), с. Карильське (к-пи «Червоний маяк», «13-річчя Жовтня»), с. Краснопілля.

Корюківський район: селище Корюківка, села Козилівка, Олексіївка, Охрамієвічі.

Недригайлівський район: села Бурики, Деркачівка, Курмани, Сміле, Томашівка.

Носівський район: с. Степові Хутори (к-п «Більшовик»).

Прилуцький район: с. Яблунівка.

Путивльський район – увесь.

Ріпкинський район: селище Любеч. Роменський район: Андріяшівська сільрада, Великобудківська сільрада, Вовківська сільрада, Калинівська сільрада, Коржівська сільрада, Миколаївська сільрада, Москалівська сільрада, Оксютинська сільрада, Перекопівська сільрада, Плавинівська сільрада, Попівщанська сільрада, Пустовійтівська сільрада, Хоминська сільрада, Ярошівська сільрада, с. Андріяшівка (колгосп ім. Леніна), с. Біловод (колгосп «Вільний шлях»), с. Вовківці (колгосп «Новий побут»), с. Герасимівка, с. Овлаші (колгосп «Червоний лан»), с. Оксютинці (колгосп «Більшовик»), с. Олексіївка (колгосп «Червоний степ»), с. Перекопівка (колгосп «12-річчя жовтня»), с. Плавинище (колгосп «Нове життя»), с. Пустовійтівка (колгосп «Боротьба»), с. Хоминці (колгосп «Трудова нива»), с. Ярошівка (колгосп «Червоний партизан»).

Семенівський район – увесь.

Середино-Будський район: с. Чернацьке.

Сновський район: м. Сновськ.

Чернігівська міськрада: м. Чернігів, м. Шостка, села Березанка, Довжик, Жукотки, Клочків, Количівка, Малійки, Макишин, Полуботки, Свинь, Седнів, Слабин, Шестовиця, Янівка.

Шосткинський район: Купецька сільрада, Лушницька сільрада, Пигрогівська сільрада, Тимонівська сільрада, села Івот, Каліївка, Ображіївка, Прокопівка, Чуйківка, Шатрище

Top