Панорама

26 КВІТНЯ 1986 РОКУ ЗМІНИЛО ЖИТТЯ ТИСЯЧ ЛЮДЕЙ – СТАЛАСЯ НАЙБІЛЬША ТЕХНОГЕННА КАТАСТРОФА. РАДІАЦІЯ ШВИДКО ДОСЯГЛА ПІВНОЧІ ЄВРОПИ, НА РАНОК НАКРИЛА ПІВДЕНЬ, ДІЙШЛА АЖ ДО ІРЛАНДІЇ ТА США. ЗАГАЛЬНА КІЛЬКІСТЬ ЛІКВІДАТОРІВ АВАРІЇ НА ЧАЕС СЯГАЄ БЛИЗЬКО 600 ТИСЯЧ. ОДНИМ ІЗ ТИХ, ХТО БРАВ УЧАСТЬ У ЛІКВІДАЦІЇ КАТАСТРОФИ, БУВ ЛЬОТЧИК ОЛЕКСАНДР КОРОЛЬОВ. ВІДПРАВЛЯЛИ ДО ЛІКАРЕНЬ МАЛО НЕ СИЛОМІЦЬ

Олександр – 28-річний льотчик – служив на Кіровоградщині. Його полк підняли за тривогою одним із перших.

«Із гелікоптера ще кілька тижнів після аварії було видно, як світився реактор таким яскравим неоновим кольором, наче небо перед грозою, – розповідає Олександр Кузьмич. – Із гелікоптерів у реактор скидали мішки з піском, потім почали додавати свинець. Щоб закинути пісок, треба було «зависнути» над реактором на висоті 200 метрів. Але з такої відстані влучно скинути пісок дуже важко, втрачається дорогоцінний час: поки прилаштуєшся, «поставиш» гелікоптер у потрібне положення… Тоді ми придумали, як швидше та ефективніше це робити. На гелікоптерах МІ-8 є балочні тримачі для бомб. На них ми й вішали мішки з піском. Швидкість і точність влучання значно зросли».

Окрім гасіння реактора з повітря, завданням льотчиків було доставляти на ЧАЕС дозиметристів, медиків, науковців. Також спеціальною сумішшю вони поливали землю навколо 4-го блоку. На поверхні ця суміш утворювала плівку, щоб радіоактивний пил не піднімався в повітря і не потрапляв у легені. Доводилося вивозити людей із променевою хворобою.

Олександр Корольов згадує, що багатьох ліквідаторів ледве не силоміць відправляли до лікарень. Ніхто не хотів кидати своєї роботи, не довівши її до кінця.

У перші дні після аварії люди працювали фактично без відпочинку: льотчики мають обмеження по нальоту за добу, норма – 12 годин. Але доводилося літати й по 18. До того ж льотчики не могли собі дозволити розкоші міняти льотні комбінезони, хоча ліквідатори, що працювали біля реактора, міняли одяг і засоби захисту.

Найбільші дози радіації отримали бортові механіки – вони перебували біля відкритих люків і підказували командирам, як влучно скинути пісок у реактор.

«Я підтримую зв’язок із деякими хлопцями зі свого полку, – говорить Олександр. – Практично в кожного є проблеми зі здоров’ям. А ось із бортових механіків серед живих уже нікого немає – більшість померла в перші роки після аварії».

Найбільші дози радіоактивного опромінення отримали приблизно 1000 осіб. Ці дози варіювалися від 2 до 20 Гр (Грей) і виявилися смертельними. Частина ліквідаторів отримала внутрішнє опромінення від осілого в органах дихання радіоактивного пилу, оскільки радянські респіратори неякісні.

Були й жертви авіакатастроф – один гелікоптер розбився просто біля 4-го енергоблоку, де стояло багато кранів і опор, підстрахованих сталевими тросами. Екіпаж відволікся на гасіння реактора, і лопаті гелікоптера зачепилися за трос. Гелікоптер перекинувся і розбився. Шансів вижити в екіпажу не було…

Після ліквідації наслідків катастрофи Олександр Корольов не полишив служби – закінчив її у званні полковника, був начальником управління військової авіації оперативного командування в Чернігові. Працює льотчиком-рятувальником і нині, виконуючи надскладні завдання з гасіння пожеж.

29 листопада 2016 р. над зруйнованим реактором було встановлено новий саркофаг (конфаймент, арка). Він став найбільшою на цей час рухомою спорудою в світі (його насували на старе укриття). За рік після його встановлення, незважаючи на продовження будівництва, рівень радіації поблизу арки знизився в 10 разів.

Новий безпечний конфайнмент над енергоблоком № 4 Чорнобильської АЕС уже на 96% готовий до введення в експлуатацію.  

У Чорнобилі активно розвивають сонячну енергетику. Із 1 липня 2018 р. вперше після відключення енергоблоку в 2000 р. електроенергія з Чорнобиля почала надходити в єдину енергосистему України, але вже як продукт сонячної генерації. 5 жовтня 2018 р. в Прип’яті відкрили сонячну електростанцію «Solar Chernobyl» потужністю 1 МВт. У перспективі успішно завершений проект масштабують до 100 МВт. Електростанція розміщена на промисловому майданчику Чорнобильської АЕС, над 4-м енергоблоком.

На початку квітня в Києві відбулося засідання «круглого столу», присвячене наймасштабнішому проекту сучасності в Східній Європі: відновлення водного шляху з Балтійського моря в Чорне, який існував у часи Київської Русі. Проходив він і по Прип’яті та Дніпру. ЄС планує надати Україні 32 млн євро на поглиблення ділянки Прип’яті, відновлення фарватеру Київського водосховища, модернізацію шлюзів на Дніпрі. Адже після аварії на дні Прип’яті та Київського водосховища осіли великі обсяги радіоактивних речовин. На дні водосховища тоді створили так звані гравітаційні пастки, які притягують до себе радіаційні суспензії. Важливо, щоб коли розпочнуться роботи з поглиблення фарватеру на Київському водосховищі, гравітаційні пастки не зачепили. Інакше у воду можуть потрапити радіоактивні відкладення. Отож цілком можливо, що скоро розпочнуться масштабні дослідження дна Прип’яті та Київського моря, які не проводилися вже багато років

Top