Панорама

28 липня, українська громадськість відзначала 1030-ту річницю Хрещення України-Русі київським князем Володимиром Святославовичем.

Хрещення відбулося 988 року, коли князь Володимир наказав поскидати, порубати, піддати вогню язичницьких ідолів і зібратися киянам на річку Почайну, яка впадала в Дніпро, де й відбулося хрещення киян.

СИН КНЯЗЯ І КЛЮЧНИЦІ

Точна дата та навіть рік народження Володимира Святославовича невідомі. Вважають, що він народився 960 – не пізніше 963 року. Проте точна дата смерті князя відома – 15 липня 1015 року, або 28 липня за новим стилем.

Володимир Святославович – руський князь із варязької династії Рюриковичів. Великий князь київський (979–1015 роки), правитель і хреститель Київської Русі. Він був і Новгородським князем (970–988 роки). Наймолодший (позашлюбний) син київського князя Святослава Ігоровича від ключниці Малки, онук київської княгині Ольги, батько київського князя Ярослава Мудрого, молодший брат і наступник київського князя Ярополка Святославовича. Як повідомляють пізніші джерела XVI століття (Устюзький і Никонівський літописи), Володимир Святославович народився в селі Будутине, куди розгнівана Ольга відіслала Малку. У російській історіографії була версія, за якою Будутина весь – це село Будник (зараз урочище Буденик) під Псковом.

За гіпотезою волинського краєзнавця Ю. Диби, літописне Будутине – це сучасне волинське село Будятичі, яке є околицею міста Нововолинська. Проте Західна Волинь і Підкарпаття були завойовані Володимиром лише в 981 році, що ставить цю версію під сумнів.

Згідно з іншою версією, Володимир народився в селі Будаївка, перейменованому в 1924 році на Боярку Київської області, на території якого донині існує городище І тисячоліття нашої ери, оточене штучним руслом, відведеним від колишньої річки Бобредь.

Про подальшу долю Малки літописи не повідомляють, а малолітній Володимир повернувся до Києва, де перебував під наглядом княгині Ольги. Вихованням його керував, вірогідно, дядько по матері Добриня, оскільки у звичаях Київської Русі було довіряти виховання спадкоємців членам старшої дружини.

Володимир першим із руських князів розпочав карбувати власну монету. Він використовував особистий знак «тризуб», що став у ХХ столітті гербом України.

Помер Володимир у Берестовському палаці за Києвом. Останки князя вночі таємно перевезли до Києва і поховали в мармуровому саркофазі збудованої ним Десятинної церкви.

ЗАВОЮВАННЯ КИЇВСЬКОГО ПРЕСТОЛУ

Після загибелі 972 року князя Святослава князівство було поділене між його синами на три частини. Києвом керував його законний син Ярополк. Восени 976 року розгорілася міжусобна війна між Володимиром і легітимними синами Святослава, яку підняв київський воєвода Свенельд. Син воєводи Лют був убитий слугами Олега, за що той підбурив князя Ярополка піти війною проти брата. Під час бойових дій Олега вбили його ж воїни, скинувши з коня. Володимир, рятуючись, утік до свого дядька в Швецію, де одразу ж одружився з Оловою, набрав із Добринею варязьке військо і, повернувшись восени 978 року спершу до Новгорода, почав війну проти київського князя.

Володимир захопив місто Полоцьк, перебивши сім’ю варязького правителя міста Рогволода. Його дочку Рогніду, засватану за Ярополка, він насильно взяв за дружину. Рогніда, яку зґвалтували на очах у її батька і братів, стала дружиною Володимира. Таким способом було «узаконено» приєднання Полоцького князівства. Потім із великим варязьким військом Володимир обложив Київ, де замкнувся Ярополк.

Згідно з літописом, слуга Ярополка на ім’я Блуд, підкуплений Володимиром, залякавши заколотом киян, змусив Ярополка втекти в містечко Родня. У Родні Володимир заманив Ярополка на переговори, де двоє варягів «підняли його мечами попід пазухи». Вагітну дружину Ярополка, колишню грецьку черницю, Володимир узяв у наложниці. За даними «Повісті врем’яних літ», Володимир вокняжився в Києві 980 року, зайнявши Київський престол у віці 18–20 років.

ВОЙОВНИЧИЙ КНЯЗЬ

Володимир захопив Київський престол після міжусобної боротьби з братом (977–979 роки). Приєднав до своєї держави землі в’ятичів (982 рік), ятвягів (983 рік), радимичів (984 рік), білих хорватів (981 рік). Воював проти булгарів (985 рік), греків (988 рік), вірменів (1000 рік), поляків (1001 рік), печенігів (996, 1015 роки). Розширив межі столиці Києва, збудував Десятинну церкву (996 рік). Заснував фортифікаційні міста – Володимир (988 рік), Переяслав (992 рік) та інші.

ПЕРЕМОЖЕНИЙ ПОХІТТЮ

«Повість врем’яних літ» так передає спосіб життя Володимира до хрещення: «Був же Володимир переможений похіттю, і були в нього дружини (…), а наложниць було в нього 300 у Вишгороді, 300 в Бєлгороді і 200 на Берестові, у сільці, яке називають зараз Берестове. І був він ненаситний у блуді, приводячи до себе заміжніх жінок та розтліваючи дівчат».

Православні джерела стверджують, що після хрещення князь звільнив від подружніх обов’язків усіх колишніх дружин. Рогніді він запропонував обрати чоловіка, але вона відмовилася і прийняла чернечий постриг.

ХРЕЩЕННЯ РУСІ

Головним результатом Херсонеської війни (осінь 987 – весна 988 років) було не тільки прийняття християнства в Київській Русі (988 рік), але й союз із Візантією, який скріпили черговим шлюбом із принцесою Анною, дочкою імператора Романа II (938–963 роки) та сестрою чинного імператора Василія II Болгаробійця.

Анна народилася 963-го і померла 1011 року. Після довгих вагань Володимир Святославович разом із оточенням зупинив свій вибір на православ’ї – віровченні найвпливовішої наддержави тогочасного світу – Римської (Ромейської) імперії, або Візантії. Поштовхом стала політико-династична боротьба в центрі тодішнього цивілізованого світу – Константинополі.

Молодий спадкоємець престолу, старший син імператора Романа II Василій (976–1025 роки) генералами, вельможами й коханцями своєї матері був поступово усунутий на політичне узбіччя. У віці 18 років він, за законом, мав право очолити державні справи. Але його противники швидко об’єднали сили й восени 987 року, зібравши армію в Малій Азії, оголосили контр-імператором фактичного регента, племінника імператора Барда Фоку. Невдовзі узурпатора визнали імператором Мала Азія, Вірменія і Грузія. Молодому спадкоємцю Василію ІІ загрожувала катастрофа, і він звернувся по допомогу до Київського князя Володимира, пославши до нього посольство взимку 987–988 років. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був доданий ще один пункт – Володимир зобов’язувався охреститися разом з усім народом своєї країни, а вони «народ великий» (як записав один із тогочасних східних авторів).

Наприкінці 987 року Володимир послав 6-тисячне військо варязьких вояків, яке навесні 988 р. разом з армією Василія ІІ розбило збройні сили Фоки. Відтоді варяги стали «озброєною сокирами гвардією» – ядром охорони візантійських імператорів. Але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царствену сестру за варвара. Тому в липні 988 року Володимир узяв в облогу Корсунь і протягом дев’яти місяців здобув його. Про це є згадка в Лева Диякона. Згідно з нею, узяття тавро-скіфами Корсуня супроводжувалося «вогняними стовпами». Вважають, що йдеться про «вогненний стовп» поблизу Каїра 7–12 квітня 989 року. Ця обставина дає змогу вирахувати, коли відбулося взяття Корсуня.

Уклавши в Корсуні шлюб із царівною, Володимир повернувся до Києва, де почав насаджувати християнство. Час і місце його особистого хрещення дискусійні. До того ж, якщо в Києві хрещення відбувалося без перешкод, як пише літопис, завдяки винятковому авторитету князя, то в північних володіннях Київської Русі все було інакше. Мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, після придушення повстання, організованого жерцем Велеса. Майже через 100 років літопис зафіксував спалахи язичницького спротиву в Ростовській землі. Найконсервативніший з обрядів – поховальний – зберігав елементи язичництва аж до ХІІ–ХІІІ століть. Прикладом поверхневого закорінення християнства є язичницькі натяки «Слова о полку Ігоревім» (кінець ХІІ ст.): автор практично не апелював до християнської символіки, натомість розлого покликався на язичницьку, згадавши Дажбога, Велеса, Хорса, Стрибога та інших.

КАНОНІЗАЦІЯ

Володимира Святославовича вшановують як рівноапостольного святого в католицькій і православній традиціях. Проте церковних документів про його канонізацію немає. За Юліанським календарем (старим стилем) християни згадують його 15 липня, а за Григоріанським (новим стилем) – 28 липня. Перші свідчення про вшанування князя Володимира Святославовича датують XIV століттям. У календарі Євангелія 1380-х років, що походить із Московського князівства, Володимира назвали «святим».

На думку істориків, цим московські князі намагалися довести своє право на спадщину Київської Русі. Натомість у руській київській традиції – українських і білоруських церковних текстах – згадок про святість Володимира немає до XVII століття. 1635 року київський митрополит Петро Могила став вшановувати «мощі Володимира», які він знайшов у руїнах Десятинної церкви.

Відтоді Володимира проголосили рівноапостольним, помісним святим, патроном Київської митрополії та православної Русі-України, що перебувала на той час у складі Корони Польської. Проте «Требник» (1646 рік) Петра Могили не згадує князя Володимира серед святих. Із православної церкви традиція вшанування Володимира перейшла до Української греко-католицької та Римо-католицької церков.

ХРЕЩЕННЯ ЧЕРНІГІВЦІВ

Коли саме в Чернігові відбулося прийняття християнства – точно не відомо. Проте вже 992 року Чернігів мав свого єпископа Неофіта. За легендою, хрещення чернігівців відбулося в озері Святе, розташованому біля старого шосейного мосту через Десну. Це місце більше відоме як Пролетарський гай. Саме так його перейменували далекого 1927-го.

За радянських часів тут були піонерський табір імені Германа Титова і дачі. За іншими припущеннями, назва озера та гаю біля нього походить від імені князя Миколи Святоші, якому належала ця земля. Відомо, що син Чернігівського князя Давида Святославовича Микола Святоша (? – 1143 роки) прийняв чернечий постриг і провів 36 років у Києво-Печерській лаврі, ведучи аскетичний спосіб життя.

На честь Миколи Святоші названа підземна церква в Антонієвих печерах Чернігова. Цю землю, як і інше своє майно, Микола Святоша заповів Києво-Печерській лаврі. На честь хрещення чернігівців біля озера Святого встановлено пам’ятний знак, а 28 липня тут зазвичай проходять хресна хода й молебень. На жаль, сама водойма перебуває в занедбаному стані й зовсім не схожа на православну святиню. Озеро давно потребує природоохоронних заходів, очищення і благоустрою

Top