Панорама

НАШ ЗЕМЛЯК ОЛЕКСАНДР НАДТОЧІЙ ІЗ ПОКОШИЧІВ КОРОПСЬКОГО РАЙОНУ СТАВ ПЕРШИМ ВИХІДЦЕМ ІЗ ЧЕРНІГІВЩИНИ, ЯКИЙ ПОБУВАВ НА ПІВДЕННОМУ МАТЕРИКУ, ВІДКОЛИ ТАМ З’ЯВИЛАСЯ УКРАЇНСЬКА ДОСЛІДНИЦЬКА СТАНЦІЯ ІМЕНІ АКАДЕМІКА ВОЛОДИМИРА ВЕРНАДСЬКОГО.

Антарктида – континент у Південній півкулі навколо географічного Південного полюса, що омивається Південним океаном, охоплює приблизно 10% суходолу Землі. Там знаходиться 90% світових запасів криги, у яких сконцентровано 70% прісної води на планеті.

На континенті працюють близько 40 міжнародних дослідницьких станцій, на яких перебувають 2–3 тисячі осіб.

Абсолютний мінімум температури повітря на Землі було зафіксовано 21 липня 1983 року на станції «Восток»: мінус 89,20 градуса за Цельсієм!

40-річний Олександр Васильович і його дружина Валентина працюють метеорологами на Покошицькій водобалансовій станції.

«Уперше рішення поїхати в Антарктиду далося мені нелегко, – говорить Олександр Надточій. – Пропозиція від керівництва взяти участь у науковій експедиції надійшла ще кілька років тому. На родинній нараді вирішили: треба їхати! Я пройшов спеціальні курси в Києві, медкомісію, ретельно готувався, перечитував літературу. Із собою набрав багато теплих речей – светрів, шкарпеток.

Нас було 12 осіб із різних куточків України – метеорологи, біологи, лікар, кухар та інші. Спочатку ми прибули в Італію, звідти полетіли до Аргентини, а потім уже пароплавом добиралися до української дослідницької станції імені академіка Вернадського, розташованої в Антарктиді на невеликому острові Галіндез.

На станції я працював метеорологом. Вивчав рівень припливу та відпливу океану, ступінь солоності води, а також визначав вміст озону в повітрі та досліджував ультрафіолетове випромінювання. Нам треба було відправляти зведення про погоду до Англії, України та Всесвітньої метеорологічної організації, штабквартира якої розташована в Швейцарії. Працювали позмінно: я та ще один метеоролог – Олександр Автенюк із Вінниці.

Погода на південному материку змінювалася по кілька разів на день. Зима там триває більшу частину року. Морози взимку не дуже великі, десь 29–30 градусів. Але які сильні вітри – до 30 метрів за секунду! Бували такі дні, що через вітер і сніг ми не могли навіть зі станції вийти. У таких випадках дослідження переривалися. Літо в Антарктиді триває два місяці – січень і лютий. Найвища температура, яку я спостерігав, була +7 градусів. Через погодні умови там нічого, крім моху та лишайників, не росте. Зате дуже багато птахів (пінгвінів, альбатросів, бакланів) і тюленів. Оскільки на станції не дозволено тримати домашніх тварин, ми завели «домашнього» тюленя. Назвали його Василем. Він був такий потішний! Веселив нас, як ніхто. І розумний був! Бувало, працюємо, а він під ногами крутиться. Крикнеш: «Васю, ану не заважай!» Він слухняно відійде.

Узагалі в Антарктиді жити було дуже цікаво! Умови проживання відмінні. Нам видавали спеціальний теплий одяг, на станції жив професійний кухар, який готував нам смачні страви. Хоча харчів нам не підвозили (на станцію їжу завезли із запасом на рік), але харчувалися ми так, що й удома таких страв не скуштуєш. Сніданок кожен готував собі сам, а от обід і вечерю – кухар. Команда (лише з чоловіків) на станції зібралася хороша, дружна. Ми разом ходили в лазню, відзначали свята. Наприклад, на мій день народження для мене приготували святковий торт зі свічками, дарували подарунки: малюнки, різні саморобні сувенірчики, як-от пінгвінчик із дерева. А ще всі гуртом ми грали в так званий «антарктичний футбол». Це звичайний футбол, тільки не на траві, а на кризі. Лід там міцний – десь метр завтовшки, тож можна не боятися провалитися. Та як би не було добре в Антарктиді, звісно ж, хотілося додому. Часто снилися рідні, село… Про події на Батьківщині дізнавалися від туристів, які іноді приїжджали на станцію на екскурсію. Скільки радості було, коли вперше після експедиції приїхав додому й нарешті обійняв дружину та сина».

1 квітня 2017 року Олександр Надточій знову поїхав до Антарктиди в складі 23-ї української експедиції. Її основною метою було дослідження клімату цього континенту і спостереження за озоновим шаром. Так звана «озонова дірка» проходить переважно над Антарктидою, а в певний період – саме над дослідницькою станцією.

«В Антарктиді дуже гарні пейзажі: гори, айсберги неймовірні, схід-захід сонця, зоряне небо взимку, – розповідає Олександр. – Хто любить і розуміє таку красу, тому цікаво. Дехто каже: ну, що там гарного – навколо білий сніг, білий лід. Кожен по-різному сприймає краєвиди Антарктиди. Мене вона заворожує – там спокійно, узимку тихо, ти знаєш свою роботу, життя розмірене. Антарктида прив’язує. І я вже туди їду, як до себе додому. Під час другої експедиції у вільний час я багато катався на лижах, рибалив, займався у спортзалі на велотренажерах. Загалом за дві зимівлі зробив понад п’ять тисяч фото. Там дуже розвинений туристичний сезон. За три місяці буває понад 4000 людей. Серед них українців за два роки було 15–20. Туристи їдуть подивитися на мешканців материка, айсберги, покататися на каяках, оглянути дослідницькі станції, де є багато музеїв».

21 квітня цього року Олександр Надточій удруге повернувся додому з Антарктиди. Зізнається, що вже сумує за роботою в експедиції. До речі, цього року 23-тя експедиція була досить екстремальною: для порятунку її учасника біолога Миколи Весельського організували справжню міжнародну спецоперацію. У полярника стався напад апендициту. Ученого доставили в лікарню чилійського міста Пунта-Аренас після того, як спроба прооперувати хворого просто на станції закінчилася невдачею. Евакуація українського полярника нагадувала справжній блокбастер: спочатку за ним прибув американський криголам, на борту якого Миколі надали допомогу і транспортували до найближчого аеропорту – на чилійській станції «Фрей» на острові КінгДжордж. На материк українця доставив військово-транспортний літак повітряних сил Чилі. У лікарні полярника прооперували, він перебував під наглядом українського лікаря. Добре, коли пригода добре закінчується

Top