Панорама

ОСТАННІМИ РОКАМИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ, ОСОБЛИВО В РІПКИНСЬКОМУ ТА ЧЕРНІГІВСЬКОМУ РАЙОНАХ, УСЕ ЧАСТІШЕ МОЖНА ПОБАЧИТИ ВЕЛИЧЕЗНІ РОСЛИНИ, ПОДЕКУДИ ДО 3 МЕТРІВ ЗАВВИШКИ, ЯКІ ВЛІТКУ ВКРИВАЮТЬСЯ БІЛИМИ КВІТКАМИ. ЦЕ БОРЩІВНИК СОСНОВСЬКОГО – НЕБЕЗПЕЧНА РОСЛИНА, ЯКА ЩОРОКУ ЗАВОЙОВУЄ НОВІ ТЕРИТОРІЇ, ПОСТУПОВО ВИТІСНЯЮЧИ МІСЦЕВУ ФЛОРУ. ПРОТЕ, УСУПЕРЕЧ ВИМОГАМ УКРАЇНСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА, АКТИВНОЇ БОРОТЬБИ МІСЦЕВА ВЛАДА ЗІ ШКІДНИКОМ НЕ ВЕДЕ.

БОРЩІВНИК СОСНОВСЬКОГО

Це отруйна багаторічна рослина родини окружкових, у дикому вигляді поширена на Кавказі. Відноситься до інтродукованих в Україну, вважається карантинною рослиною, трапляється майже по всій території – на луках, берегах річок, уздовж доріг, у лісосмугах.

Борщівник Сосновського, а також борщівник Мантегацці та борщівник персидський, є активними інвазивними (тими, що проникають) видами в Європі та Україні, проти яких розгорнута боротьба.

Рослину назвали в 1944 році на честь радянського систематика Дмитра Сосновського. Назву «борщівник» утворено від народних звичаїв брати стебла листя їстівних видів борщівників (наприклад, очищений від шкірки сибірський борщівник) у борщ і споживати очищені стебла в сирому вигляді.

З огляду на зовнішню схожість усіх представників родини, вони отримали спільну назву. Нині як їжа потенційно їстівні борщівники майже не використовуються через схожість із токсичними видами та утворення великої кількості проміжних схрещених гібридів, які мають різні рівні отруйності та схожості.

ЖИВУЧА РОСЛИНА

Борщівник Сосновського – реліктова й добре пристосована до виживання, але чужа для України рослина, що походить із Кавказу, де місцеві жителі використовували для овочевих супів і борщів молоде листя до появи квітконоса.

Рослина в перші роки не вибиває пагона, росте у вигляді листя в кущі та збільшує кореневище; на 2–3-й рік з’являється трубчатий пагін із кількома суцвіттями. Перецвівши, рослина гине.

Скошена рослина, яка не відцвіла, дає пагін на наступний рік і може жити протягом багатьох років, поки не відцвіте. Якщо стовбур перебитий, за умови теплої погоди квітне повторно через 1–2 тижні – на вцілілих пагонах у прилистових розетках розвиваються квіти. Нові квіти можуть зростати майже біля землі, тому скошування є малоефективним.

Зростає рослина до 3–5 метрів у висоту, товщина стебла – до 10 сантиметрів. Основними місцями його поширення є потічки, береги річок, узбіччя доріг, деградовані пасовища та покинуті поля. Насіння борщівника Сосновського дозріває навіть тоді, коли стовбур зрізано. Насіння розсівається в діаметрі 5–6 метрів навколо, сухостій із насінням переносять зимові хуртовини, а перебування над снігом сприяє рознесенню насіння на великі відстані. Насіння зберігає здатність до проростання протягом кількох років.

Рослина є медоносом, який активно витісняє у своїх заростях усі квіткові культури, із урожайністю до 300 кг/га, мед має темний колір та виражену спазмолітичну і заспокійливу дію.

КУЛЬТИВУВАННЯ ЗА ЧАСІВ СРСР

Наприкінці 1940-х радянський селекціонер П. Вавілов (не плутати з М. Вавіловим) з Інституту біології Комі АРСР переконав керівництво Всесоюзної академії сільськогосподарських наук імені Леніна (ВАСГНІЛ) у тому, що відновити зруйноване війною сільське господарство допоможе борщівник Сосновського – джерело дешевого та ефективного силосу для корму худоби, на цю тему захистив докторську дисертацію.

Як наслідок, керівництво СРСР запровадило вирощування борщівника Сосновського як ще однієї силосної культури, ігноруючи перестороги. Досвід вирощування було перейнято з республіки Комі, де в суворих північних умовах борщівник був фактично безальтернативним порятунком, даючи ранній силос. Проте, порівняно з іншими культурами півдня, силос із борщівника виявився звичайним за цінністю, дещо стійкішим до холоду, але корови, поїдаючи його, давали молоко з гірким присмаком, яке ставало непридатним для споживання.

Використання у вигодовуванні тварин тільки для м’яса було не виправданим, тому запроваджену культуру з часом забули. Розростання і визрівання покинутого та акліматизованого борщівника стало тихою катастрофою в місцях вирощування через визрівання значної кількості насіння і значного його розповсюдження.

На побутовому рівні в Балтійських країнах і Білорусі рослину називають «Помста Сталіна», оскільки саме особисто за його розпорядженнями в 50-х роках масово засівалися борщівником пасовища в Польщі та Прибалтиці. Наміри вирощування борщівника Сосновського продовжив Микита Хрущов, висловивши вдячність у дослідженні нових перспективних силосних культур кандидату біологічних наук Моїсеєву, котрий пізніше виростив кілька силосних сортів борщівника Сосновського, які Хрущов пропонував вирощувати в колгоспних господарствах, у тому числі в північних широтах.

ТОКСИЧНА ДІЯ

Незважаючи на те, що не всі борщівники містять фотосенсибілізаційні речовини (які сприяють підвищеній чутливості шкіри та слизових оболонок до ультрафіолету), борщівник Сосновського має токсичну дію на шкіру, і часто його складно відрізнити від схожих представників суміжних видів.

Прозорий водянистий сік рослини, багатий на фотоактивні сполуки (фуранокумарини), при контакті зі шкірою викликає малопомітне подразнення, як від кропиви, але під дією ультрафіолетового (зокрема сонячного) випромінювання в соку активуються токсичні властивості, підвищуючи чутливість шкіри до ультрафіолету в сотні разів. Навіть одноразове торкання до борщівника призводить до опіків 1–3 ступенів.

Опіки, особливо в перші кілька діб, схожі на термічні. Для них характерне почервоніння, водянисті пухирі. Опіки з’являються на вражених ділянках тіла не одразу після контакту, що могло б унеможливити подальший контакт із рослиною, а через 1–2 дні, розвиваючись поступово під впливом сонячного ультрафіолету. Місця вражень важко гояться, загострюються прояви інших шкірних захворювань. До того ж виявлено, що водний екстракт соку борщівника Сосновського (при відсутності фотоактивації) може проявляти генотоксичну активність для рослин і людини. Рівень мутагенного ефекту класифікується як сильний, ступінь мутагенного ефекту прямо пропорційний його дозі.

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ ТА БОРОТЬБИ

При роботі з рослиною потрібно дотримуватися настанов. По-перше, уникати контакту шкіри з будь-якою частиною рослини, особливо тими частинами, що пустили на зламі сік. Він спричиняє опіки навіть на тильній поверхні долонь, де шкіра порівняно товста. Робота з рослиною (особливо при викошуванні) передбачає використання щільного водовідштовхувального одягу, окулярів і щільних гумових рукавиць.

Універсальних методів боротьби не розроблено.

В Україні боротьба з борщівником ведеться на державному рівні. Згідно зі статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Земельним кодексом України, знищення борщівника Сосновського є компетенцією міських, селищних, сільських голів. Вони повинні домогтися від власників земельних ділянок, на яких розповсюджується шкідлива рослина, її знищення. Землевласники та землекористувачі, які не вживають заходів боротьби з бур’янами, у т. ч. з борщівником, несуть адміністративну відповідальність за статтею 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

КАРАНТИННІ МЕТОДИ

Ставлення до борщівника Сосновського має бути як до карантинної рослини. Карантинні заходи, спрямовані на зменшення популяції рослини, подекуди почали носити як регіональний, так і міжнародний масштаб. Велика увага приділяється попередженню проникнення борщівника Сосновського до природоохоронних зон – викошування борщівника вздовж берегів річок і на узбіччях доріг на відстані 3–5 кілометрів від природних заповідників. Серед локальних – розробка цільових фінансованих програм із систематичного викошування, викорчовування борщівника до визрівання насіння.

МЕХАНІЧНІ МЕТОДИ

Разове викошування чи зрізання є малоефективним заходом, оскільки рослина відростає заново і починає квітнути – у прилистових ямках на вцілілих частинах стовбура відростають нові зонтики навіть після кількох скошувань чи зрубувань. Як результат, суцвіть із насінням може стати ще більше, за 1–2 тижні починають рости нові пагони з коріння, і через 3 тижні ефект від разового викошування зникає. Систематичне скошування, перерізання товстих коренів (при боротьбі з поодинокими рослинами) на глибині 10-15 сантиметрів знищує рослину. Випас худоби (молоді листки поїдають вівці й корови) приносить більший ефект, ніж викошування. ДОВІДКА Карантинні рослини — це бур’яни, які становлять потенційну економічну загрозу рослинним ресурсам. Із 218 видів небезпечних карантинних організмів, які внесені до Переліку регульованих карантинних організмів, 37 – це бур’яни, причому 20 із них в Україні немає. Найвідоміша з карантинних рослин – амброзія

Top