Панорама

Пантелеймон Куліш народився 7 серпня (напередодні свята Пантелеймона-цілителя) 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту, а помер 2 лютого 1897 року на хуторі Мотронівка неподалік Борзни на Чернігівщині.

Він по праву вважається одним із найяскравіших діячів українського національно-культурного відродження XIX століття. 199-й день народження Пантелеймона Куліша нещодавно відзначили в історико-меморіальному музеї-заповіднику «Ганнина пустинь».

Його портрет буде зображений на купюрі в 1000 гривень, що готується до випуску в обіг.

Раніше на його імені було поставлено тавро «українського поміщицького націоналіста» й заборонено в СРСР. Надто різнобічною особистістю був Пантелеймон Олександрович, тому нікому не вдалося його «причесати під себе».

Разом із Тарасом Шевченком він є родоначальником класичної української поезії. На 5 років молодший Куліш став першим критиком Кобзаря. Пантелеймон Олександрович був одним із перших українських дисидентів, що постраждали від самодержавства за участь у Кирило-Мефодіївському братстві (1845–1847 рр.), яке стало першою українською політичною організацією, що ставила завдання національного та соціального визволення України. Куліш був заарештований і відправлений на 3-річне заслання в Тулу (Шевченка заслали солдатом в Оренбург, а Костомарова – в Саратов). Куліш є автором українського алфавіту – «кулішівки» – однієї з перших версій української граматики, яка лягла в основу сучасної української мови. У ній зокрема була вперше застосована буква «i» замість старого «ять». Його книга для читання «Граматка» (1857 р.) стала першим українським букварем. Він також був першим перекладачем українською мовою творів Байрона, Шекспіра, Ґете, підготував до публікації 6 томів зібрання творів Миколи Гоголя, низку творів Марка Вовчка, сам написав історичні романи «Чорна рада», «История Бориса Годунова и Дмитрия Самозванца», науково-популярні нариси з історії України – «Хмельниччина» і «Виговщина», історіографічну працю в 3 томах «Відпадання Малоросії від Польщі», переклав спільно з Іваном Пулюєм та Іваном Нечуєм-Левицьким Біблію українською мовою.

Куліш, як і багато видатних людей, був сповнений протиріч. Із палкого революціонера він перетворився на монархіста, із прихильника української незалежності – на консерватора. Еволюція поглядів Куліша багато в чому обумовлена етапами його життєвого шляху: палка, емоційна натура постійно вимагала нових, часто категоричних рішень, змушуючи Пантелеймона Олександровича кидатися в крайнощі. Зроблені з різницею в кілька років взаємовиключні висновки Куліша збивають із пантелику його біографів і поціновувачів творчості. Багато переконаних україноненависників уникали згадки імені Куліша, вважаючи його мало не зрадником. Радянська влада також не жалувала колишнього кирило-мефодіївця, незважаючи на його революційність.

У підручниках з літератури часів УРСР ім’я П. Куліша не згадувалося, оскільки він опинився під ідеологічною забороною як «український буржуазно-поміщицький націоналіст». Так великий поет, письменник, історик, етнограф, перекладач, редактор, літературний критик, видавець став «чужим серед своїх» і в царській Росії, і в СРСР, і в незалежній Україні. Лише в останні роки його заслуги перед українським суспільством нарешті визнано.

БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Народився Пантелеймон Олександрович у сім’ї поміщика в Глухівському повіті. Початкову освіту здобув удома, потім навчався в Новгород-Сіверській гімназії, де захопився українським фольклором. Однак гімназію не закінчив, почавши займатися приватним репетиторством. У 1837–1839 роках відвідує лекції в Київському університеті на правах вільного слухача.

Його батько походив із козацької старшини, належав до дворянства, але втратив право на нього, оскільки особисто займався сільським господарством на своєму хуторі. Матір була неписьменною, але від неї майбутній літератор дізнався величезну кількість українських народних пісень, казок і приказок.

Із молодих років почав учителювати, працюючи в Києві, Луцьку, Рівному, Санкт-Петербурзі. Тоді ж усерйоз захопився літературою. Дебютував в альманасі «Киевлянин», де були опубліковані його «Малоросійські оповідання» російською, а в журналі «Ластiвка» (1841 р.) їх опублікували й українською. У 1843 році вийшла російськомовна повість «Михаил Чарнышенко, или Малороссия 80 лет назад», у якому автор засуджував українську молодь, яка відірвалася від батьківщини. Тоді ж Куліш публікує поему «Україна» (українською мовою), у ній намагається на основі народних переказів і дум відтворити свою Батьківщину.

У творчості Пантелеймона Олександровича було місце і зображенню ідилії (у поемі «Орися» живописав романтичні картини побуту). Молодий літератор познайомився і близько зійшовся з київськими інтелектуалами М. Костомаровим, М. Гулаком, В. Білозерським. У 1845 році Куліш вступив у Кирило-Мефодіївське братство, яке виношувало плани устрою справедливого суспільства.

Разом із друзями та соратниками Пантелеймон Куліш засуджував деспотичний лад Російської імперії і особливо кріпацтво, сповідував ідеали свободи, громадянських прав, братерства всіх слов’янських народів і майбутньої федерації, заснованої на демократичних засадах. Після розкриття поліцією діяльності цього політичного гуртка його члени піддалися репресіям. Наприкінці 50-х років у Петербурзі зібралося багато колишніх членів Кирило-Мефодіївського братства, зокрема М. Костомаров, В. Білозерський і Т. Шевченко. Усі вони жадали громадської діяльності і, натхненні лібералізацією перших років правління імператора Олександра ІІ, активно включилися в роботу. Зокрема тоді в Росії багато говорилося про необхідність реформування системи народної освіти, і навіть на урядовому рівні було порушено питання про можливість відкриття українських шкіл.

Саме для потреб українських початкових шкіл Пантелеймон Куліш підготував і видав «Граматику». Свою авторську систему українського правопису, так звану «кулішівку», Пантелеймон Олександрович використовував при перекладі Біблії.

Пантелеймон Куліш одружився з Олександрою Білозерською, сестрою свого київського товариша Василя Білозерського. Пізніше вона стала відомою українською письменницею, свої твори публікувала під псевдонімом Ганна Барвінок. Згодом подружжя оселилося в родовому хуторі Білозерських – Мотронівці – неподалік Борзни. Непрості стосунки цієї пари заслуговують на окрему статтю. На честь Пантелеймона Куліша названі вулиці в містах Львів, Трускавець, Дрогобич, Тернопіль, Рівне, Коломия, Миколаїв (Львівської область). У Чернігові немає вулиці імені видатного земляка. У столиці Австрії місті Відні розміщена меморіальна дошка на будинку, де проживав Пантелеймон Куліш

Top