Панорама

ПОЧИНАЮЧИ З 1996 РОКУ, 28 ЧЕРВНЯ В УКРАЇНІ СВЯТКУЄТЬСЯ ДЕНЬ КОНСТИТУЦІЇ – ЄДИНЕ ДЕРЖАВНЕ СВЯТО, ЗАКРІПЛЕНЕ В ОСНОВНОМУ ЗАКОНІ. ПРОТЕ СВЯТКОВА ДАТА МОГЛА БУТИ ЗОВСІМ ІНШОЮ, ЯКБИ УКРАЇНСЬКА ВЛАДА, У ЯКІЙ ЖИВ РАДЯНСЬКИЙ ДУХ, ШАНУВАЛА МИНУЛЕ ТА НЕ ІГНОРУВАЛА ПЕРШУ КОНСТИТУЦІЮ УКРАЇНИ АВТОРСТВА ГЕТЬМАНА ПИЛИПА ОРЛИКА.

ПОХОДЖЕННЯ

Пилип Орлик народився 11 (21) жовтня 1672 року в м. Косути Ошмянського повіту на Віленщині (тепер територія Білорусі) в сім’ї родовитої литовської шляхти чеського походження – Орликів.

Батько Степан Орлик був військовим і служив на боці польського короля, загинув на 51-му році життя під час польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Матір Ірина Орлик (із білоруського роду Малаховських) охрестила сина за православним обрядом (батько був католиком).

Пилип Орлик навчався в єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюс), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив у 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов’янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і, ймовірно, турецькою мовами.

У 1698–1700 роках Пилип Орлик служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита, потім у Полтавському полку, а згодом став старшим військовим канцеляристом і регентом Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького.

Із 1702 (за іншими джерелами – з 1706) року – генеральний писар і найдовіреніша особа гетьмана Івана Мазепи. У 1708-му Пилип Орлик узяв участь у виступі Мазепи проти Петра Першого і разом із гетьманом перейшов на бік шведського короля Карла XII.

ГЕТЬМАН У ВИГНАННІ

27 червня 1709 року (після Полтавської битви) Пилип Орлик емігрував до Османської імперії. За гетьманом Мазепою до міста Бендери (порт на Дністрі) пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини і понад 4 тисячі запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони й обирають 5 квітня 1710 р. (через півроку по смерті Івана Мазепи) Орлика гетьманом України (у вигнанні).

Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва, турецького султана і шведського короля. Крім Орлика, кандидатами на гетьманську булаву були Андрій Войнаровський (близький родич Івана Мазепи) і Дмитро Горленко (прилуцький полковник). Але цих людей на козацькій раді майже ніхто не підтримав. Шведський король Карл ХІІ спочатку прихильніше ставився до Андрія Войнаровського, але потім підтримав Пилипа Орлика.

10 травня 1710 року Карл ХІІ підписав «Diploma assecuratium pro Duce et Exercitu Zaporoviensis» (Диплом, що підтверджує вождя і Військо Запорізьке), яким він затвердив Пилипа Орлика гетьманом України.

ПЕРША УКРАЇНСЬКА КОНСТИТУЦІЯ

Намагаючись завоювати собі підтримку, у 1710 р. Орлик складає (за деякими джерелами – схвалює) «Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького» (Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis»), укладає зі старшиною і запорожцями угоду – документ, який пізніше отримав назву Конституція Пилипа Орлика – так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською конституцією, а також однією з перших конституцій у Європі. Нею він зобов’язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.

Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.

ВІЙНА ПРОТИ МОСКОВІЇ

За підтримки Карла XII Пилип Орлик вступає в союз із кримськими татарами й Оттоманською Портою, і 8 листопада 1710 року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Московії.

На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків (прихильників Лещинського) проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов’язання вести війну доти, доки Україну не буде визволено від московського панування, а турки й татари обіцяли свою допомогу в цій боротьбі.

Пилип Орлик добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали, у яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ його підтримав, і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.

Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Г. Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою.

У березні 1711 р. об’єднані війська під командуванням Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден зі штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснила похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет Орлика серед українського населення.

У травні 1711 р. розпочався наступ московських військ під проводом Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари й турки, налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир (поневолених). Українські козаки, довідавшись про звірства турків і татар, кинулися рятувати свої родини. Таким чином, із 16 тисяч українського війська в Пилипа Орлика залишилися тільки три тисячі, із якими гетьман відійшов до Бендер.

В ЕМІГРАЦІЇ

Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників шукав підтримки своєї справи в різних європейських володарів. У 1709–1714 роках перебував у Бендерах, потім із частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року в Швеції. Після підписання шведсько-російського миру виїхав зі Швеції й вимушено змінив по черзі Німеччину, Австрію, Польщу. 1722 року, прямуючи до запорозьких козаків в Олешківську Січ, був затриманий турецькою владою в Хотині й до 1738 року перебував у Салоніках. Проте він не припиняв пошуків підтримки в різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикані, Саксонії, Пруссії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував «бомбардувати» французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором (Григорієм) планувати кроки, спрямовані на звільнення Вітчизни від московського ярма. Надалі жив у Хотині, Серезі, потому – у Чернівцях, Каушанах і Бухаресті. Згодом переїхав до Ясс, де помер 24 травня 1742 року

Top