Панорама

УКРАЇНСЬКІ ПУБЛІЧНІ ОСОБИСТОСТІ, ПОПРИ ВІДКРИТИЙ СТАТУС, – ЛЮДИ ДОСИТЬ ЗАКРИТІ. ЗА ДЕЯКИМИ ВИНЯТКАМИ, ВІТЧИЗНЯНІ ПОЛІТИКИ КАТЕГОРИЧНО НЕ БАЖАЮТЬ ДІЛИТИСЯ СВОЇМ ПРИВАТНИМ ЖИТТЯМ, РОЗПОВІДАТИ ПРО ЗАРОДЖЕННЯ СВОЄЇ РОДИНИ, СВОЇ СМАКИ ЧИ УПОДОБАННЯ. ТИМ ЦІННІШИМИ Є РІДКІСНІ МОМЕНТИ, ЯКІ ДАЮТЬ МОЖЛИВІСТЬ ПОБАЧИТИ СПРАВЖНЮ СУТНІСТЬ ПУБЛІЧНОЇ ОСОБИ ТА ЇЇ РОДИНИ, ЗРОЗУМІТИ, ЯК І ЧОМУ ОБРАНО ЦЕЙ ШЛЯХ, КИМ БУЛИ В СТУДЕНТСЬКІ РОКИ ТОЩО.

Сергій та Уляна Березенки розповіли про своє особисте: про історію кохання, дітей, про те, яку музику люблять, і багато іншого. Сталося це на передачі «Він і вона» відомої телеведучої Юлії Литвиненко (глядачам відома, насамперед, завдяки ток-шок «Позаочі»).

Про свою родину подружжя Березенків каже коротко, що вона класична, українська. Усе, як у приказці: чоловік – голова, а жінка – шия.

Пропонуємо уривок із телеінтерв’ю.

Сергій: – Наявність родини та дітей укорінює тебе в цю землю. Коли твої діти ростуть тут, коли вони переймаються тими проблемами, які є в країні, в Україні… От у нас середній Іван дуже переживає всі ці події, йому зараз 11, і вже три роки він чітко усвідомлює, що відбувається на сході, що гинуть солдати. Ми не приховуємо це від нього.

Ведуча: – А що Ви кажете, коли діти питають: тато, де ти працюєш?

Сергій: – Кажу правду. Іван знає. Єдине, що кажу: це велика моя відповідальність і велика твоя відповідальність. Бо від того, як ти будеш себе поводити, будуть судити і про мене. І робитимуть висновки, як я виховую тебе. Мені здається, що він (Іван – ред.) мене чує.

Ведуча: – Ваш шлюб, із чого все починалося?

Уляна: – Це студентські роки. На першому курсі я – юрист, він – економіст; нас об’єднали в Києво-Могилянській академії на заняттях із фізкультури, пари в нас були спільні, так ми познайомилися. Плюс, виявилося, що в нас друзі спільні. Насправді на той час Могилянка – це невеликий виш, нас було небагато, ми постійно один одного бачили, із часом Сергій почав слухати підприємницьке право як економіст, так ми ближче познайомилися.

Сергій: – Це була фізкультура, ми бігали по колу, розминка. Ну, думаю, бігає якась маленька (киває на Уляну), наче й нічого (сміється).

Ведуча: – До речі, вас можна назвати прикладом золотої молоді… Успішні батьки, лікарі…

Сергій: – Абсолютно ні. Я всю Києво-Могилянську академію, як і школу, проїздив: спочатку жив на Троєщині, коли ми переїхали до Києва з Вінницької області, потім жили частково на Оболоні, жили й у гуртожитку мотоциклетного заводу, мій батько там працював хірургом у лікарні при заводі. Я їхав (на навчання – ред.) трьома видами транспорту: тролейбусом із Героїв Сталінграда до Мінської, з Мінської до Поштової площі на метро, 62-м автобусом у центр, до кінотеатру «Зоряний» на вул. Суворова – до школи. У мене це займало півтори години – годину 45 хвилин. Я знав, де і які корки, коли швидше треба їхати, зимою я проходив усі двори. До речі, мене мама серйозно «підставила», це були 90-ті роки, – віддала мене на скрипку… Я не закінчив один чи два роки. Я сказав: «Мамо, я вже не можу. Я йду з цією скрипкою через усі темні двори. Це як тест на виживання. Ну, залиш мене!» Натомість дуже люблю активні види спорту – волейбол, баскетбол і зараз цим займаюся.

Ведуча: – Але це не зменшило Вашої любові до музики?

Сергій: – Я дуже люблю музику.

Ведуча: – У студентські роки що ви слухали?

Сергій: – Різне.

Уляна: – «Плач Єремії». Ми слухали насправді більше українське. Ну, тому що це Києво-Могилянська академія, це таке середовище.

Сергій: – Могилянка сама по собі об’єднала Східну, Центральну Україну із Західною. У нас дуже багато друзів із Тернополя, Львова, Івано-Франківська. Ми зараз по життю ідемо разом. Уляна зі Львова. Я з Києва, корінням із Вінниці, тож ми часто їздили до Львова. Для нас це місто було відкриттям, їздили в гості один до одного, до друзів. Там роззнайомилися, і вже потім з’явилися почуття.

Ведуча: – Уляно, як Ваші батьки сприйняли це перше знайомство?

Уляна: – Дуже позитивно. Сергій же насправді вміє зачаровувати (усміхається). Він легкий у спілкуванні. Тому Сергій поводився як справжній джентльмен – приїхав, попросив руки.

Сергій: – Ми зібрали батьків, поїхали до Львова, до сватів, мої батьки більше хвилювалися, ніж я. Ведуча: – Чому?

Сергій: – Я – єдиний син. Мама дуже переживала. Мама взагалі така емоційна жінка, вона вважає, що має всіх оберігати, вона дійсно лікар від Бога, зараз професор, займається наукою на серйозному рівні. І вона дуже хвилювалася, чи будуть дивитися за її сином…

Ведуча: – А чи не відмовляли (від шлюбу – ред.)?

Сергій: – Мене, якщо чесно, важко відмовити. Я, коли щось вирішую, йду до кінця. У мене немає історії, що я починаю вагатися. Усе – рішення прийняте

Top