Панорама

ОВОЧІ, ЯКІ МИ ЩОДЕННО СПОЖИВАЄМО, ДО ЯКИХ ДАВНО ЗВИКЛИ І ВВАЖАЄМО СВОЇМИ РІДНИМИ, ПОТРАПИЛИ ДО НАС У ДАВНИНУ АБО В ЧАСИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ І НЕРІДКО – З ЕКЗОТИЧНИХ КРАЇН.

Вирощувати корисні рослини люди почали дуже давно, ще в Кам’яному віці. Спочатку, звісно, вони збирали те, що давала природа і що можна було споживати: плоди, листя, насіння. Згодом наші предки «приручили» деякі види дикорослих дерев, кущів, трав. Потім виникло примітивне землеробство, коли люди почали розкидати насіння корисних рослин і збирати врожай. Стародавні землероби ставали і стихійними селекціонерами: відбирали рослини зі смачними плодами, високою врожайністю та іншими корисними властивостями.

КАРТОПЛЯ

Батьківщиною нашої рідної картоплі вважають Перу та Болівію. У Європі вона з’явилася тільки в 1565 році: її привезли з Південної Америки іспанські мореплавці. Спочатку в Європі картоплю вирощували в садах як декоративну рослину, потім варили варення із зелених ягід і лише згодом почали споживати бульби. Але навіть у 1800 році в Європі картопля була такою рідкісною, що її дарували один одному лише на свята. Перша спроба масового поширення нової культури була невдалою. Селяни не знали про те, що картопля родить бульбами, і використовували в їжу отруйні насіннєві ягоди, які призводили до масових отруєнь. Тому навіть у 1830–1840-х роках траплялися «картопляні бунти» – селян насильно змушували садити картоплю, яку ті називали «чортовим яблуком». Але поступово картопля завоювала нові площі й до кінця 19 століття стала «другим хлібом» для селян. Нині картоплю вирощують навіть за Полярним колом.

ПОМІДОРИ

Помідори теж із Південної Америки. Дикі форми цієї рослини досі зустрічаються в Перу, на Канарських і Філіппінських островах. Першими помідори в Європу завезли іспанці в середині XVI століття. Тривалий час у європейських країнах помідори вважалися декоративною рослиною. У Німеччині горщиками з помідорами прикрашали кімнати, у Франції – альтанки, в Англії та Росії їх вирощували в оранжереях разом із рідкісними квітами. До початку XIX століття помідори в Європі вважалися неїстівними. В Америці вони вважалися смертельно отруйними. Відомий випадок, коли помідорами хотіли отруїти генерала Джорджа Вашингтона, який після того прожив іще багато років і став першим президентом США. Але до середини XIX століття помідор став популярним і широко поширеним овочем.

МОРКВА

Морква відома понад чотири тисячі років, батьківщиною моркви помаранчевих сортів вважається узбережжя Середземного моря, а жовтих і білих сортів, за даними деяких дослідників, – Афганістан. Моркву охоче споживали давні греки й римляни. Потім вона була вишуканою стравою при дворі імператора Карла Великого. І аж до XVI століття вважалася делікатесом. Лише в XVII столітті європейці почали масово вирощувати цю рослину, і тоді ж був виведений один із кращих її сортів — каротель. У цей же час з’являються перші соуси з моркви.

ЧАСНИК

Часник і цибулю використовували ще в Стародавньому Єгипті, про що свідчить напис на піраміді Хеопса: часником і цибулею годували будівельників гробниці. Із незапам’ятних часів часник вирощували в Китаї. У китайській абетці знак, який позначає часник, – один із найдавніших. У Стародавній Греції часник вирощували, але щодня не вживали, оскільки часниковий запах вважався вкрай неприємним, він ображав богів. У Стародавньому Римі часник їли бідні люди. Від римлян часник перейшов у середньовічну Європу. Простий народ, позбавлений повноцінного харчування, бачив у часнику джерело здоров’я.

ЦИБУЛЯ

У Стародавній Греції цибуля вважалася священною рослиною: цибулина сприймалася як символ Всесвіту. Під час свят на честь бога Пана – захисника лісів і полів – його скульптурні зображення обсипалися цибулею. Однак імениті містяни вважали неестетичним споживати цибулю через її стійкий запах. Стародавні римляни запозичили цибулю від греків. У Римі її споживали майже всі громадяни: від сенаторів до плебеїв, щодня з’їдаючи порцію. Щоб уникнути неприємно запаху, цибулю заїдали листям петрушки та волоськими горіхами. Від римлян цибуля потрапила до давніх германців, які, бажаючи похвалити або возвеличити людину, порівнювали її з цибулею. Квітами цибулі прикрашали героїв, які відзначилися в боях. В Іспанії та Португалії цибуля досі вважається основним компонентом щоденного раціону.

КВАСОЛЯ

Перша згадка про квасолю зустрічається в давніх китайських літописах 2800 року до нашої ери. У ті далекі часи китайці варили квасолю з рисом, як це тепер роблять в Індії, Японії, Кореї та на Філіппінських островах. Квасоля була відома й давнім римлянам. Із неї готували знаменитий на той час косметичний засіб, що замінював пудру. На думку римлян, така присипка з меленої квасолі найкраще освіжала шкіру й розгладжувала зморшки. В Америці індіанці з давніх часів вирощували квасолю та використовували її для приготування їжі. Після відкриття Америки страви з квасолі почали готуватися і в Європі. З Америки прийшли в Європу й декоративні види квасолі, плоди яких цілком їстівні. Декоративну квасолю вирощують у садах як красиву квітучу та химерно витку рослину.

ОГІРКИ

Батьківщиною огірка вважають Індію, де досі зустрічається один із його диких видів. В Індії огірок увійшов у вжиток щонайменше за 3000 років до нашої ери. Зображення огірка є на жертовних столах, воно зустрічається на пам’ятниках давніх єгиптян. А це говорить про те, що в Єгипті знали й любили цей овоч. У храмі Дахірель-Барс пофарбовані в зелений колір огірки зображені разом із виноградом. А в Греції за часів Гомера навіть існував Сикион – «місто огірків». Стародавні римляни круглий рік вирощували огірки в теплицях і солили їх у діжках. Уже в древності огірковий сік зарекомендував себе як косметичний засіб, що очищує і відмолоджує шкіру. Товчене огіркове насіння домішували до пудри, а розтертий огірок застосовували для розгладжування зморшок. Чи не першими з народів, які спілкувалися з Візантією, розводити огірки почали слов’яни. А від них огірок потрапив до німців.

ЧЕРВОНИЙ ПЕРЕЦЬ

Батьківщиною червоного перцю заведено вважати тропічну частину Америки. У Перу в давніх похованнях виявлено плоди цієї рослини. Можливо, індіанці шанували перець як священну рослину. Досі в зоні тропічних лісів Південної Америки червоний (чилійський) перець росте в дикому вигляді. Першим європейцем, який познайомився з пекучим перцем, був Христофор Колумб. Судячи із записів, які зробив у своєму щоденнику відкривач Америки, відбулося це 15 січня 1493 року на Гаїті, де він покуштував пекучого соусу з місцевих плодів. Колумб привіз перець до Іспанії, а також насіння квасолі, тютюну та інших екзотичних овочів. Спочатку перець вирощували як лікарську рослину, але незабаром екзотичний овоч потрапив на кухню, і його використовували як пряність.

КАПУСТА

Головкова капуста – одна з найдавніших овочевих культур, що вирощувалася в Середземномор’ї та Південній Європі понад 4,5 тисячі років. Селяни Стародавнього Риму особливо любили капусту із солониною та бобами. Давньогрецький натураліст і філософ, один із перших ботаніків давнини Теофраст у знаменитій праці «Дослідження про рослини» докладно описав три сорти капусти, які в ті часи обробляли афіняни. Стародавні греки й римляни надавали капусті величезного значення, вважаючи її ліками, що лікують майже всі хвороби. А в середні віки інтерес до капусти в Європі тільки зріс: знаменитий учений, філософ і лікар Ібн Сіна (Авіценна) відвів капусті багато місця у своїй енциклопедії теоретичної та клінічної медицини «Канон лікарської науки».

РЕДЬКА І РЕДИСКА

Батьківщиною редьки вважають Єгипет і Китай. Про культивування редьки в Стародавньому Єгипті говорять написи на піраміді Хеопса. Із насіння редьки тут готувалася поширена в стародавньому світі олія, яку виробляли і стародавні китайці. Із Єгипту редька потрапила до Стародавньої Греції та Європи. У дні свят на честь Аполлона греки приносили в дар до його вівтаря три головні коренеплоди – редьку, буряк і моркву. Редиска – найближча родичка редьки, але походження її пізніше. Вважається, що редиска з’явилася в Середньовіччі в результаті селекції редьки.

ШПИНАТ

У дикому вигляді шпинат росте в Передній Азії. Його культивування почалося, імовірно, в Персії. По Великому шовковому шляху шпинат привезли до Китаю, де в середині VII століття він отримав ім’я «перського овоча». У середземноморському регіоні перші згадки про вирощування шпинату знайшли у трьох творах XI століття. Шпинат був одним із найпопулярніших овочів арабського світу, якому присвячували спеціальні трактати. Жителям Європи (спочатку Сицилії та Іспанії) цей овоч став відомий не пізніше XIII століття. В Італії в XV столітті цей овоч вважався весняною зеленню, яка прекрасно підходить для харчування під час посту. При французькому королівському дворі моду на вживання шпинату ввела італійка Катерина Медічі. Вона вимагала, щоб шпинат подавали до столу під час кожного прийому їжі. Саме в середині XVI століття в Європі набув поширення шпинат сучасного типу – без гіркоти, із широким листям та круглим насінням.

БУРЯК

Дикорослий буряк досі зустрічається в Ірані, на узбережжі Середземного, Чорного і Каспійського морів, а також в Індії та Китаї. За дві тисячі років до нашої ери буряк був відомий, але його зневажали в Стародавній Персії, бо вважали символом сварок і пліток, здебільшого використовували як лікарську рослину. Лише за 800 років до нашої ери в гірських районах Передньої Азії почали розводити буряк як коренеплідний овоч. Вирощували буряк і в Стародавній Греції. Символом сварок вважали буряк і стародавні римляни, але це не завадило їм включити його до переліку найулюбленіших страв. Стародавні римляни споживали не тільки коріння, а й листя. Римський імператор Тіберій наказав, щоб підкорені Римом германці поставляли данину у вигляді буряку, що сприяло широкому поширенню цього овоча на берегах ріки Рейн.

КАБАЧКИ

Кабачок родом із Північної Мексики, де спочатку в їжу використовували тільки його насіння. У Європу кабачок потрапив у XVI столітті разом з іншими «родичами» з Нового Світу. Спочатку кабачки вирощувалися в ботанічних садах. У XVIII столітті італійці першими почали використовувати недозрілі кабачки в їжу. Тепер його широко застосовує у своїй національній кухні багато народів. Кабачок і його квіти часто використовують у середземноморській кухні.

ІМБИР

Батьківщина імбиру – країни Південної Азії. Нині він росте не тільки в Китаї, Індії, Індонезії, а й в Австралії, Західній Африці, на Ямайці, Барбадосі. У середні віки імбир завезли до Європи, де він використовувався як прянощі та ліки. Зокрема імбир вважався засобом для профілактики чуми. Купці розповідали, що імбир росте на краю світу, де його пильно стережуть і піднімають на нього захмарну ціну. На початку XVI століття імбир одним із перших був завезений в Америку і швидко там поширився. Його використовують не тільки в кулінарії, але й у медицині та косметиці.

АРТИШОК

Батьківщиною артишоку є Середземномор’я, з’явився він там задовго до нашої ери. Культивований різновид артишоку почали розводити з XVI століття в Італії та Франції. Нині він поширений у країнах Західної Європи, особливо в Італії, Франції, Греції, Німеччині, Великобританії, дещо менше в США, Канаді та Латинській Америці. Особливо популярним артишок став у Франції, де його посіви займають тисячі гектарів, там виведені кращі його сорти

Top